Андрій Шевченко: "Давненько я не брав в руки ключку".

10 березня. Київ. "Динамо" К - "Манчестер Сіті" - 2:0. Після першої зустрічі з фаворитом Ліги Європи у Андрія ШЕВЧЕНКА та Юрія СЬОМІНА було відмінний настрій. Як виявиться на цей раз?

Напередодні матчу-відповіді 1 / 8 фіналу Ліги Європи між київським "Динамо" і "Манчестер Сіті" спеціальний кореспондент поспілкувався з одним із найдосвідченіших гравців українського клубу Андрієм Шевченком.

- Рахунок першого матчу з "Манчестер Сіті" (2:0 в Києві) не послужить розслаблюючим фактором у повторній грі?

- Ні в якому разі!

- Вам, досвідченому футболістові, буде нескладно налаштуватися на гру таким чином. А що порадите у цьому сенсі молодим партнерам по команді?

- Сумніваюся у необхідності подібних рад. Хлопці самі розуміють значимість майбутньої гри, та й наш головний тренер пояснив їм, що позаду, образно кажучи, тільки перший тайм і розслаблятися не час.

- "Манчестер Сіті" називали фаворитом нинішньої Ліги Європи, але "Динамо" вдалося домогтися на своєму полі комфортної переваги ...

- А я не назвав би її комфортною. Тільки граючи на перемогу в кожному поєдинку, ми можемо розраховувати на успіх.

- Перш команда прилітала на виїзний матч за добу з невеликим. Але в Манчестер ви прибули за два дні, а на ранок після гри на "Сіті оф Манчестер" вилітаєте не до Києва, а до Дніпропетровська, де в неділю чекає матч чемпіонату з "Дніпром". Чи не надто це втомлює?

- Зовсім ні. Подібний режим необхідний нам на цій стадії сезону, щоб не лише як слід готуватися до матчів, але й грамотно відновлюватися після них. Втім, у нас зараз на порядку денному гра в Манчестері, і умови, в яких проходить підготовка до неї, я назвав би ідеальними.

- Навколо, до речі, відмінні поля для гольфу. Зіграти не плануєте?

- Для цього потрібно більше часу. Тут я встигну хіба що прогулятися, подихати свіжим повітрям. Милуватися характерними для Британії ідеальними полями часом - нітрохи не менше задоволення, ніж грати на них у гольф.

- І все ж, якщо представилася б така можливість - кого з одноклубників покликали б у партнери?

- На жаль, ніхто з них в гольф грати не вміє. Але в "Динамо" у мене все-таки є партнер по цьому виду спорту.

- Резо Чохонелідзе?

- Не вгадали. Вінченцо Пінколіні зазвичай складає мені компанію, але не як гравець, а як співрозмовник. Я граю, а він стоїть поруч і коментує що відбувається. (Посміхається.) Така можливість, втім, видається нечасто: в останній раз ми вибиралися на поле для гольфу в Марбельї, де якось випав вихідний. Та й то - пройшли всього шість лунок. У цій грі, як на мене, важливий навіть не результат чи влучність - важлива філософія.

- Що назвали б більш філософським спортом - футбол чи гольф?

- Гольф, звичайно.

- У ньому більше часу на обдумування ситуації?

- Це один з моментів. Футбол динамічний, і рішення у ньому слід приймати чи не в частку секунди - проаналізувати ігровий епізод можна тільки постфактум. Тут вже покладатися на інтуїцію. У гольфі же час не обмежений - ти можеш скільки завгодно приміряються до м'яча і заносити над ним ключку, перш ніж, власне, нанести удар.

- Уміння до дрібниць прораховувати тактику в гольфі допомагає вам приймати правильні рішення в звичайному житті?

- Гольф - це перш за все спілкування. Проходячи поле за три-чотири години, ти можеш обговорити з цікавими тобі людьми безліч різних тем. Хтось ставиться до гольфа як до спорту, я ж вважаю його відмінним доповненням до прогулянки на природі.

- Займися ви гольфом професійно - змогли б досягти таких же успіхів, що й у футболі?

- Це навряд чи! У гольфі, як і у футболі, слід починати з азів і віддавати себе грі на всі сто відсотків. У моєму віці навчитися гольфу професійно вже неможливо. Та я до цього і не прагну. Візьми я вперше ключку в руки хоча б у 15 років - зміг би показати з часом гідний результат. Але я в свій час вибрав футбол. І знаєте, ніколи про це не шкодував ...